В очах залишили свободу,
На постаменти звідусіль,
Зійшлися натовпи народу,
Свою убили тишу мрій.
Мого прохання не почули,
Я тихо так мовчав лицем,
Несправжньо грали їхні сурми,
Мелодії моїх пісень.
Дивився я плакав собою,
Вдягав на себе їхній лад,
Зі слів складав рядки як зброю,
В свій бік один тягнув канат.
Не міг, не можу, де ті сили,
Мені любові не стає,
Кожен вбивав, усі убили,
Мене уже більше не є.
Від часу що минає далі,
Я сплю усе своє життя,
Шлях не коли, доріг не знані,
Майбутнє я собі відтяв.
Стою і погляд може знову,
Побачу сонце та його немає,
Придумую красиве слово,
Але воно не народившись помирає.
16.10.2010
