В мені вмирає маленький Гітлер,
Той що художник і митець.
Талант змінив на темний світлий,
Сховав в шухляду свій олівець.
Карета подана й уже всі гості
Почали стрибати разом з вікна,
А я стою й дивлюсь на їхні дії досі,
Мій рот на скотч - хотів усіх послати на…
Сидить один, поважно так на троні,
Те сідало насправді зветься унітаз;
Всі що донизу на драбині раді його воні,
Вустами випорожнення хапають раз по раз.
Амеба? Ні, насправді та іще Зелена!
Одноклітинні, тут вже не важлива суть,
Насрати всім на кожного суспільства члена,
Радіють люди коли їх морально б’ють.
В цей світ брехня веде брехню за гроші,
З єгипетського рабства вихід з золотом рабів,
Нас обступили глисти зсередини, зовні – воші,
Що нарікати, вермішель на вуха сам схотів.
Померли динозаври. Та невже, і стали нафтою?
Це ж скільки треба мати цього добра?
Сьогодні я також плююся правдою,
Як траса 60. І з під мого пера
На полі буде знову новий урожай.
Невже захоче бог ще м’яса мертвого і з кров’ю?
Якщо у міфі - буду Каїном, ну і нехай,
Брата нема у мене, то не мій бог грається любов’ю.
Та ні, хіба ж це справді схоже друзі на кінець?
Більше три крапки й моє «до побачення».
Ще більшим від ударів у душі стає синець,
Я розумію: ви не зрозуміли мого світу бачення.
6.08.2010
