На капищі ночі жертва,
Залита галактики гелем,
На теплій землі роздерта,
Модифікована жаданим геном.
На тілі її роз'ятрені стигми
Недотичних уст поцілунків,
Тортури вчиняють рими,
Кнутами хляскають лунко.
Жадає жертва жорстокої,
Безжальної гідної страти,
Відлік часу міряє зорями-
Бо їй іншого вже не знати.
В очах її світло сказилося,
По тілу стогін пробіг,
Серце уже не билося,-
З нього виріс Петрів батіг*.
Не топчіть його, чуєте,чуєте!
Дайте спокій її душі,
Постолами ноги узуєте,-
Так легше із світу іти.
А на ранок - як клапті неба -
Край дороги і по ровах,
Цим квітам нічого не треба,-
Лиш цвісти на Його слідах...
Петрів батіг* - цикорій звичаний, квіти -синьо-блакитного кольору. Зацвітає переважено до Дня Апостола Петра, 12 липня, за легендою - там де проходив Святий Петро.
Навіть сказати нічого. Картина розправи вражає жорстокістю.Невже і це описується в поезії (не тільки у книгах та фільмах жахів)? Хоча передати Вам її вдалося.
Лана Сянська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так... наснилось.
