...від чужих очей і до дзеркала,
як від неба до твого дому.
Ще замолимо? Не допетрала
Не сьогодні
Не вам
нікому.
Так надривно звучать ілюзії
ніч на вогнищі-
танці з відьмами.
Ми ніколи не станем друзями,
як ці зорі мені
огидними...
І летять собі в рай метелики
знову квіти
у мій гербарій.
Пропищали брудні генделики:
"Не лякайся,
усіх по парі"
Називаймо себе тварюками!
Досі нудить від слів
пестливих.
Пронесуться образи круками,
налаштують обох
на диво.
І з розбігу в бетонність ніжності
дві калюжі-
не перемога.
Доповзем до дверей
в поспішності.
Нас чекає сумна дорога...
Вірш цікавий, багато експресії, емоцій,як прояву юнацького максималізну. Іноді цього бракує, мозку потрібен якийсь т.з. шок,аби відключитися від сентиментальності
Вірш з надривом,бо відступати немає куди.
Бетонність ніжності - аж, дух захопило. Це ж як можна гепнутися об стіну ніжності,що залишаться тільки дві калюжі?!
Я більш люблю вірші ліричні, ніжні, сумні, а цей вірш прочитала декілька разів. Стало якось не по собі.Когось шкода, шкода чийогось кохання та й життя взагалі.
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
вибачте за те,що пережили читаючи і дякую,що прониклись.Такий надрив вчить не шкодувати за минулим та й бетонна ніжність в деяких випадках краща за примарну...
А картинка в мене на аві декілька днів...співпадіння чи розуміння з точністю до візуалізації? дякую