Мої натюрморти із стін знімаю,
Ховаю. подалі від свого ока
Нехай не нагадують про тебе
Ось у глечику білі піони
А за фіранкою синьо, ніч
І яблука розсипані червонобокі
Місяць світив
Була субота...
Горнятко твоє блакитне
Кава у ньому чорна, стала холодною
Недопалок у попельничці
«Пріми»…
І рими знайомі …
Докурив, дописав
А кави не пив, пішов...
І більше не було натюрмортів
Закінчились фарби, спалила пензлі
Натюрморти на горище несу ховати
Стіни голі, пусто
Лише печалі густо
Шелесту паперу смертельно-білого
Облога …Зате - спокійно, ніби не було
Півоній, яблук, кави, і тебе...
Тепер портрет малюю твій
Війнуло синім колоритом
І темперою-лесуванням
Так навмання,без твого позування
Малюю, малювати, чуєш, мушу…
Шукаю образ, не обрАзи
Навіщо?
Щоб не забути, якщо ти забудеш.
Дякую, Щиро Лана.
