час плине. так. ні.
душа простору старіє,
хтось тягнеться краплею
по струнах днів,
і кохання – дорога в пекло,
що починається десь у Венеції.
І тут, на Батьківщині мліє.
Тоді втримай мене,
не пускай човником по вустах...
інакше довгоплинні будні
зроблять банальними і нас з тобою.
і нота смутку піснею лунає
на очах.
і не дає покою зовсім.
вона не вправі щось змінити.
а він не вправі все залишити як є.
дивитись довго потім
на те, як сонце всю погоду зіпсує.
Відкритих ран не помічаючи,
художники забуті і нові
малюють риси - нас з тобою
а у пітьмі тодішні сни
дають про себе знати
і перекреслені амбіції
горять бажанням, наче у маляти
такі шовкові очі запальні
травою пахнуть.
зелені твої два смарагди.
