Сліпий кобзар, під вербою,
Чи співа, чи плаче,
Навколо дітлахи юрбою.
Послухай й ти козаче.
Кобза смутку додає,
Та лине пісня гаєм,
Про долю, що господь дає,
Й що ми від неї маєм.
Благодатна, рідна земле
За що тебе плюндруєм,
Нерозумне маєш плем`я,
Що себе марнує.
Що є захід, що є схід.
Своя сорочка ближче тіла.
Поважати маєш рід,
Іншим, нема до нас діла.
Чужі між собою хизуються,
Бо за нас заможн́іші,
А наші пихою милуються,
Мабуть, що дурніші.
Від Богдана й до Івана
Не було гетьмана.
Але і їм не вдалося
Уникнуть омани.
Дай же боже сили й вміння …
Нема більше бога.
Не знайти порозуміння
Раз душа убога.