Хотіла цієї зустрічі і боялась, чекала її і бачила у снах, летіла до неї і тікала… Думала, якою буде вона? Терпкою, гіркою, солодкою, приторною, радісною, щасливою, болісною, першою чи останньою? Знайоме, нічне місто, освічене вогнями, змучене денною спекою і обвітрене гарячим південним вітром. Вона знову тут, ті ж запахи і звуки… Час минув, але не стер їх з пам’яті, не вигриз з душі, не похоронив найменшого відчуття. Тривожно… По один бік набережної море котить свої чорні хвилі десь із небуття, ще теплий пісок, вона іде, а серце відмірює кроки, нестримно калатаючи у грудях. Страшно. Очі дивляться туди, де його постать і ловлять його погляд. Щось штовхає вперед і тримає на місці, але погляди вже зустрілися і вони не можуть вже розминутися. Гірко і терпко, щасливо і болісно, а ще якось не прояснено на душі. Розуміє – це буде остання зустріч, але ще не знає, чому? Напевно так треба, так має статись, так вирішили їх ангели. Все обірветься на-півслові, на-піввидиху, на-півдотику. В його очах ще горить гаряча жага пристрасті, і вона тоне в них, тримаючись за ниточку здорового глузду. В його руках вона ще відчуває тепло минулого літа, але виривається, як полохливий птах. В його, до-болю, знайомому оксамитовому голосі, ще бринять ноти надривно-мінорної ностальгії за минулим, але вона відчуває в них на слух трошки фальші. Час – великий пан, вона це знає. Він робить свою чорну справу. Кажуть, що він лікує. Ні! О Боже… Час вбиває почуття, так холоднокровно, цілеспрямовано, нищівно. Тепер вона це розуміє.
Дві постаті йшли пляжем, кромкою моря, яке поглинуло в себе всю чорноту ночі. Він і вона, тримаючись за руки і дивлячись ввічі один одному, торкаючись раз- у- раз плечем плеча.
Він брав її руки і цілував їх. Вона розуміла, що зараз з її долоней вилетить, вирветься кохання і потоне десь там у глибині морського дна. І осліпнуть зорі, оскаженіє вітер, замовкнуть птахи, сміятиметься тільки час, що добре зробив свою справу.
А завтра нічого не зміниться. Підійматимуться в небо літаки, відчалюватимуть від берега кораблі, на міських дорогах будуть корки, а люди будуть збиратись на роботу, прокидаючись від дзвінка будильника. Ніхто не здогадається, що в світі стало менше на одне кохання. А невблаганний час далі крутитиме свої шестерні, скрипітимуть коліщатка, примушуючи сонце вставати і лягати спати за розкладом і стара земна куля розмірено крутитиметься далі навколо своєї нахиленої до сонця осі, щоб знову день змінила ніч. Пам’ятатимуть тільки мерехтливі зірки, що бачили їх тут колись разом, молодих і закоханих.
ID:
183113
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.04.2010 12:10:24
© дата внесення змiн: 02.02.2012 14:25:00
автор: Лана Сянська
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дуже приємно. Дякую за увагу і зрозуміння.
