Багато літ назад нас доля не звела,
І розійшлись шляхи життя широким полем...
Чи був щасливим ти? Чи мала щастя я?
Хто зна... Про це ми мовчимо обоє...
Чому ж ми мовчимо?! Нема чого сказать?!
Як в лихоманці я цілую твої руки...
Так болісно... й тебе не хочу знов втрачать...
Та невблаганно підступає час розлуки...
О, не зникай же із мого життя:
Так довго зустрічі чекала на узбіччі!
Я повернулась, мов із забуття,
"Сама прийшла..."- як ти писав у вірші...
Вино моє хмільне - я п"яна від тебе!
Дитя моїх думок - вагітна голова моя тобою...
Розстатись - вирвать серце із грудей:
Ось так живу я ... і люблю тебе до болю...
Ти - подих мій, ти - світло мого дня,
Тебе не хочу віддавать нікому...
Чи буде за розлукою побачення? Хто зна...
Але дев"ята вже і я біжу додому...
Щаслива і нещасна водночас...
Сама себе обманюю я вкотре?
Що було б краще для обох для нас?..
...................................................
03-04.04.2010
Удачи, Жанна! 
Гарно як почуття відображені... близька і мені ця тема 
