Тону у піні смарагдових крон
І падаю в ще одне літо,
Ромашковий, трепетний сон
Подовше б у ньому жити.
Які швидкоплинні дні,
І короткі місячні ночі,
Так буває тільки вві сні,-
В осінь падаю, як в твої очі.
В золото і гарячу камідь,
Щоб зігріти розлітнену душу,
Пофарбую волосся у мідь,
І забуду про слово "мушу".
Я залишитись схочу сама,
Я зачинюсь в захмарному замку,
І не зчуюсь, як гостя-зима
Понесе мене в віхолу зранку.
Я потону у піні засніжених крон,
Так, неначе, у квітах жасмину,
Може здасться - це тільки сон,
Та волосся моє також біле.
Хтось потоне у кронах дерев,
Упаде у ромашкове поле,
"Пори року" Вівальді... Знов
Ностальгійне скрипкове соло.
Приємно, що Вам сподобалось.
"Под музыку Вивальди, Вивальди, Вивальди..." 
