|
Так буває, коли здається, що світ навколо тебе оскаженів зовсім, що він не в розумі… Так буває, та ти закриваєш очі і вважаєш, наче, ти – дитина у «доміку», рахуєш до десяти, розплющуєш очі, та коли відчуття не минає, вже потім починаєш жбурляти тарілками по стінах.
Люблю, коли ти не вслуховуючись в мої протести, робиш смачнющу каву, сідаєш навпроти, використовуєш опорою для обличчя складений кулак і ще довго вглядаєшся в моє обличчя…
Люблю, коли між нами – красномовна тиша. Коли ти, зніяковівши, осмикуєш занавіску на вікні, а за вікном – сніжинки, - чарівна бешкетна малеча: бавиться, бавиться, кружляє…
Ти дихав на скло і намагався виглядати невимушено, та вочевидь, хвилювався, бо в тебе тремтіли руки…
Холод на обдертих занедбаних прольотах «хрущовок» та відчуття достатності, щирості, невгамовності і водночас, пронизуючого спокою. Cеред облущених стін ми танцювали та вже наш всесвіт неможна було розірвати – очі в очі, нестримне пекло в двох, майже непритомних душах…і байдуже, що там навколо…. Бо, танго – як реальність, танго в палаючому та згаслому серцях, танго в пам’яті… Не загуби це в собі, мені; повісь кайдАни… І нехай твої сусіди помруть від заздрощів!!!
Минають роки. Ми не друзі, не закохані, не рідня… Та я , як і тоді, можу проходити крізь тебе…
ID:
160756
Рубрика: Проза
дата надходження: 13.12.2009 10:37:07
© дата внесення змiн: 13.12.2009 10:37:07
автор: Free_Lynx
Вкажіть причину вашої скарги
|
