Дрімаючи по станціях й вагонах,
Стинаючи кілометри шляху,
Знайшла тебе на гаспидських колонах,
Шовковицю в солодкому моху.
Ягіддя твоє, мов карнавали світу,
Текучим святом мене тішить знов,
Мов крапельками літер алфавіту,
В короні твоїй світиться Любов.
Мені би дотягнутись до вершини,
Наповнитися снагою сповна!…
Та що таке ті мрії у дитини -
Прийдешні, новостворені дива…
Ти напоїла мене мудрістю, о діво!
Твоє життя - життя на сотню літ.
Нехай я не родилася індиго,
Та чула в кроні заклик й заповіт.
Живи, твори, хоча каміння тисне!
Хай точить тебе вітер і жуки!
То щоб дитина, руки впхавши в листя,
Надибала і плід твій, і думки…
Шовковице, ти голосу мого говіння!
Ти дочка юності і братова небес!
Нехай колись тебе захопить тління,
Ти будеш краща із земних чудес!
Ластівко! Ваш вірш вдумливо-філософський
і прекр асний по змісту і по формі.
Я вперше в поезії зустрів, щоб оспівували це просте, але дуже хороше
дерево.
Хельга Ластівка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Миколо)
я насправді ЛЮБЛЮ це дерево)... І інакше, Ви знаєте самі, про те, що любиш, ніколи не напишеш і не напишеться...
асний по змісту і по формі.
