«Ти зникла, як зірка, журливо і тихо
Тоді, в ту холодну весняну годину.
Залишила в серці смуток і лихо.
Ніхто не замінить нам рідну людину.»
(Надпис на могилі)
Рідненька мамо, моя мила
Я перед Вами завинила.
Все відкладала каяття.
Спливали стрімко дні життя.
Коли весна моя кінчалась –
У Вас вже осінь починалась
У мене лиш початок літа,
А Ви вже снігом оповита.
Журба і сум в очах, і сльози,
Життєві бурі, зливи й грози -
Я не змогла їх відвести.
І не зуміла Вас спасти.
Подругой вірною не стала.
Все я по-своєму сприймала.
Сьогодні слухала б я радо
Життєві Ваші всі поради.
Я мало Вам допомагала –
Своє я щастя будувала.
І так минали роки й дні.
Та Ви простили все мені.
Сьогодні Вас шукаю марно
У квітці, що розквітла гарно,
В оселі Вашій, у шитті,
У пташці, в новому житті.
Хочеться вірить, певна річ,
Що Вас зустріну потойбіч
Любов там буде й розуміння,
І щастя й радість і прозріння.
Ми всі завинили перед нашими батьками.
Завжди здавалося, що ще встигнемо приїхати, побачити, привітати, допомогти, терпеливо вислухати про їх такі малі для нас проблеми.
Все закінчується несподівано для нас, і нічого не виправиш. Як тільки навчити своїх дітей не повторювати наші помилки?
Дякую. гарний вірш.
Валентина Курило відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
