Вітер виє, гуде, завиває,
Сум, скорботу на душу наганяє,
Небо дощем сльози ллє, землю заливає,
За душі людські переживає,
За їх життя нерозумне,
Розхристане, неврівноважене,
За біль,що самі собі приносять,
А в інших пробачення не просять.
За те, що тільки про себе турбуються,
Про природу, тварин не дбають, забувають,
Те, що ще залишилось, руйнують,
Зло роблять, не каються.
Що дітям, внукам залишиться,
Пустиня чи квітучі ліси,сади поля?
Не думають, незамислюються,
Якою буде рідний край, земля,
Наше майбутнє життя,
Наше людське продовження,
Чому і чого навчимо ми
Наше покоління?
