Я промайнула повз жовтого поля,
А разом зі мною уся моя доля…
Тоді зрозуміла, що я не безкрила,
Я можу літати, бо я вже любила…
На полі зустріла, гарненьке звірятко,
Воно так боялось, тряслось небожатко…
Його пригорнула, пригріла й майнула,
У місячне сяйво з ним разом гайнула…
Під небом літали, у зорях блукали,
А потім спустились, у полі стояли…
Ми говорили, а потім в пшениці,
Заснули солОдко під звуки криниці…
На ранок прокинулись і розпрощались,
Обіймами теплими ми обмінялись…
І стрімко звірятко в пшениці пропало,
Та й сліду його навіть там вже не стало…
Згодом і я звідти швидко втікла,
Адже боялась там бути сама…
Та не забуду цей вечір ніколи,
Що дав зрозуміти мені мою долю…