Казковий день. Хіба такі бувають?
Хіба ще віриш в казку й чудеса?
Зима накрила землю покривалом,
Навколо скрізь – небачена краса!
А на снігу лежать троянди білі,
Обрамлені сердечком, й дві свічі,
І почуття твої не обмілілі,
Як зорі, що висвічують вночі.
Хіба не казка це? Хіба не диво?
У Валентинів день побрались ми,
Зима снігами щедро нас укрила,
Немов би птаха білими крильми.
Тоді ніхто не знав цей день кохання,
Лиш доля знала й віщували нам зірки,
Трояндами цвітуть твої зізнання,
В перетині століть біжать роки.
Я так тебе, я так тебе люблю,
Шматочок раю ти в моєму серці,
Щодень кохання насолоду п’ю
І ритми відбива бурхливе скерцо.
Твій голос – музика, що серце обійма,
Цілунки – легіт, що несе чуття…
Біжать роки, але любов моя жива,
Такий, як ти, буває раз на все життя.
