(духовно-патріотична казка для дорослих і дітей)
........................................................................................................
Дуже-дуже давно, на безмежних родючих чорноземах виріс Чарівний Сад, який мав давати чудодійні плоди, щоби живити ними все довкола та охороняти землю, від опіків проміння, своїми вічно зеленими кронами.
Згодом так і сталося. Дерева виросли та почали приносити щедрий урожай. Плоди з них падали на землю, удобрюючи її чарівливою силою.
Невдовзі, з тої чорної землі почали виростати нові дерева, кущі, трави й квіти, наповнені цілющими властивостями.
Панували там краса і гармонія. Всі жили в злагоді та розумінні. Ніхто не поділявся на фруктові, хвойні, декоративні чи вічнозелені. Всі були дітьми Чарівного Саду.
Мудре Коріння ніколи не сперечалося між собою силою і навчало цього Стовбурів, Гілок та Листків.
Аромати ніколи не змагалися чиї квіти пахнуть краще й сильніше, а Кольори не сварилися через яскравість чи стиглість.
Тривало це доти, доки Лихий Вітер Століть не приніс до того краю насінину Будяка.
Вітер і раніше приносив та залишав падати в чорнозем насінини інших дерев, кущів, трав і квітів, але ті прижилися й були радо прийняті рослинами Чарівного Саду.
Тільки не Будяк, який був злим і колючим. Навіть його Квіточка не могла справитися з чоловіковим характером. І просила і молила, і плакала, і благала, а він не слухав і все.
А з часом ще й друзів знайшов собі під стать — всюдисущого Пирія і вередунку Нетребу.
Ото як внадяться на поле, город чи грядку, то нікому немає спокою від них — заколючать, обплутають та залисткують землю так, що годі щось інше побачити, крім них.
Тривало це довгенько, аж поки старому Дідові Горіху не набридли безкінечні нарікання отих бур'янів, що користі не приносили, а інших ґанили та критикували.
Зібрав Дід Горіх рослинну раду.
— Браття й сестри! Довго я думав-гадав, чи маю право втручатися у закладений порядок нашого корінування, але Голос Землі, по гіллі, нашепотів думки, якими хочу поділитися з вами. Багато злетіло листя та впало плодів у землю з того часу, як був закладений Чарівний Сад. Пильнували ми його, берегли. Та от Лихий Вітер Століть приніс одну-єдину насінину, яка зруйнувала наш спокій.
Зашурхотіли всі дерева та кущі своїм листячком у знак підтримки Горіхових слів. Заколихались трави й квіти погоджуючись зі сказаним.
— А тому, — продовжив Дід Горіх, коли стихло перше гіллясто-пелюсткове хвилювання, — маємо порадитися і вирішити, що робити зі шкідниками.
— А хто це є шкідниками? — тоненьким і пискливим голоском перебила Нетреба, заклавши в боки широколисті стебла і почала вередувати —
Не тягніть до мене ручки!
Маю гострі я колючки!
І листки мої широкі!
В них заплутаю вам кроки!
На усіх накину тінь
До десятих поколінь!
— І як же тобі не соромно, Нетребо! — з докором промовила Яблуня.
— А чого це я маю соромитися?
— Та хоча б своєї нестриманості, неввічливості та неповаги до старших. Он, Дід Горіх ще не завершив говорити, як ти встряла зі своїми шкідливими словами.
Зелена Нетреба надула колючі щічки і притихла.
— Дякую тобі, Яблуне, що хоч на хвильку нарозумила шпилясту вередунку.
Так от. Каже Голос Землі, щоби ми поміж себе відшукали ті рослини, які мають стати символами Чарівного Саду. Вони серед нас. Маємо їх лише віднайти. А як це станеться, їхнє насіння та паростки будуть розноситися по всіх існуючих садах, аби бур’яни більше не перемагали, а знали своє місце.
— А як же ми віднайдемо ці рослини? Хто вони? — запитала Червона Троянда.
— От це нам підкаже Голос Землі, коли прийде на те час, — відповів Дід Горіх. — То чи згідні до боротьби зі шкідниками?
— Згідні! — воєдино пролунала відповідь Чарівного Саду.
І тільки три голоси мовчали, обдумуючи план змови.
* * *
— То що будемо робити, Будяче? Як маємо вижити в цьому Саду? — запитав Пирій, розправивши свої нескінченні корені.
— Я не знаю що робити!
Аж колючками тремчу!
З вами я, сьогодні — квити!
Щодо Саду — не втечу!
— Ойоой! І ти туди ж!? Поети, бач вони! Кажи, що думаєш щодо цього всього?
— Кажу ж не знаю! — розлючено буркнув Будяк, настовбурчивши колючки і трясонувши Квіткою так, що вона ледь не злетіла з його голови.
— Ну й довбні ви! Та все просто-простішого! Хитрістю треба перемагати! Хитрістю! — мовила Нетреба, зиркнувши на їхню реакцію.
— Ти, ото, мудруй та не перемудровуй! — випалив Пирій і сів до столу, за яким вже сидів, аж червоний від люті, Будяк.
А тим часом, Голос Землі влився через корені, та по стовбурі дійшовши крони, промовив до Діда Горіха.
— Скоро почнуться великі зміни, Горіше! Першим символом, який має стати на охороні Чарівного Саду, це має бути представник мужності, витривалості, довголіття, шляхетності.
Шукайте його за двома ознаками. Перша — коріння має дорівнювати довжині надземної частини. Друга — як і колись, скоро ви будете пекти з нього хліб, щоб прогодуватися. Шукайтееееее….
Знову зібрав Дід раду, розповівши про підказки, які надав йому Голос Землі.
— Це, мабуть я,— несміливо промовив молодий Ясен і пошарівся.
— І з чого ти взяв, що це ти? — запитала Ожина.
— Маю довге й міцне коріння. Гарний я. Сміливий. З плодів моїх хліб не печуть, але маринують їх та споживають.
— А я думаю, що це я! — промовив літній Клен. — Живу довго. Мужності мені не бракує. Та ще й солоденький, бо цукор з мене добувають. Не хліб, звичайно, але все ж!
— Та ні! Це ж я! — гордовито промовила тоненька Берізка, залопотівши листочками. — У мене соку на всіх вистачить! А ще можу дьогтем вимазати так, що й не відмиєтеся!
Тут, звідки не візьмись, налетів Лихий Вітер Століть. Своєю силою почав ламати і викорчовувати дерева. Вигинати до землі квіти і трави. Розчахувати кущі.
Ох і страху набралися мешканці Чарівного Саду. Давно такого не було.
І лише велетень Дуб стояв на своєму місці цілий і неушкоджений, прихистивши під своєю розлогою кроною безліч рослин.
Тоді й зрозуміли Чарівносадчани хто є тим першим символом-охоронцем їхнього дому.
Згодом вони довідалися від Дуба, як готувати та пекти хліб з жолудів.
* * *
— І що? Так і будемо сидіти під тим дубом? Де є та твоя хитрість, Нетребо? — запитав Пирій, обвиваючи міцний стовбур рятівного дерева, боячись аби Лихий Вітер не почав його знову здувати.
— Не товаришка вам я!
Як вітрилася земля
Ви про мене не згадали,
Корінцями не тримали!
Я заледве вбереглася!
Тільки з Дубом піднялася!
Краще тінь свою віддам,
Від промінчиків, Дубам!
— Оооо! Намаєш! — зітхнув Будяк і похилив додолу голову.
* * *
Після вітробурі рослини Чарівного Саду почали відновлювати своє життя. Вимили дощиком листячко, просушили сонечком квіточки, покосили трави та почистили кущі.
Через три Листопади Голос Землі знову налив Горіхову крону новою порадою.
— Друже Горіше, настав час віднайти другий символ, який стане на захисті спокою Саду від нової біди. Шукайте дівчину, яка представлятиме силу життя рідної землі, свободи. Її ознаками є гнучкість і три-кутність.
Втретє зібрав раду Дід Горіх, аби передати вістку рослинам. Уважно його вислухавши, вони, як і першого разу, наввипередки почали себе вихваляти.
Лобода намагалася переконати, що саме у неї найпружніше стебло і найкрасивіше трикутне листя.
Квіти Стріломету теж завзято вигукували, серед загального шелестіння, що вони найстрункіші, а листки найміцніші.
Навіть Щавель спробував посперечатися за першість в цьому пошуку.
— Друже Щавлю! Так ти ж не дівчина, а в посиланні йдеться саме про неї! — вигукнув Хміль і, закивавши стеблами, підкрутив довгий вус.
Тільки но Щавель відкрив рота аби щось відповісти, як із Синіх Висот полилася, досі нечуваної сили, злива. Вдарив Грімайло своїми срібними стрілами по рослинах Чарівного Саду. Ламалися вони та скручувалися. Мокли і потопали в безмірних водах його жителі. І лише гнучка світлоносна Тополя сміливо відбавала небесні стріли три-кутними листочками, які несли в собі силу свободи.
А після того, як Сад був прибраний після негоди, Тополя відкрила таємницю три-кутності свого листя. Виявилося, що кожен її листочок має три сили в кожному з кутиків — віру, надію і любов. Саме це слугує життєдайною силою свободи.
* * *
Під широким листям Ромбарбару сидів мокрий Будяк і цоковтів від холоду гострими кольками.
— Гей! Ти де пропав? — крикнув до нього Пирій, розпустивши свої довгі пагони навколо Тополі.
— Ніде я не пропав. Це ви з Нетребою від мене відсахнулися. Вона подалася до Фітотерапії і більше я її не бачив. Бач, правильною стала! А як же наш план?!.. Та і ти теж задкуєш!
— А що ж робити, коли біда приходить? Мусимо гуртуватися. Он, бачиш, як вони до нас ставляться? Замість того, аби викорінювати, рослини нас підтримують і направляють на добру дорогу. Мабуть це і є їхня боротьба з нашим шкідництвом — повернути нас в правильне русло!
Сказавши це Пирій поповз за Нетребою до Фітотерапії.
* * *
Наближалася нова Провесінь. Голос Землі відчув потребу повідомити Чаросадчан про нові випробування через коренелистя Діда Горіха.
— Пора, друже! Слухай мої слова! Вже в дорозі іспити на вашу міць любові до рідного Саду. На цей раз шукайте символ вічності буття, житейської сили та збереження пам’яті про тих, хто відійшов. Ознаками будуть хрещатість і в’юнка синь.
Виноградна Лоза була першою, хто відгукнувся на Горіхові слова, але їй всі заперечили, бо не мала всіх вказаних ознак.
За нею В’юнкий Дзвін теж домагався своєї правди, та дарма. Синій Клематис повився за товаришами, але то не він був тим рятівником-символом.
Ніщо не віщувало біди. Сад почав розпускатися і розквітати, одночасно з тим, продовжуючи пошуки нового символа.
— Ой! Щось мені холодно! — затремтіла ніжна Орхідея.
— І я теж змерзла! — тремтячим голосом промовила Вишня, яка щойно розпустила білоцвіт.
— Не хвилюйтеся, друзі! Я маю силу, аби захистити всіх вас від холоду! — зголосився Хрещатий Барвінок і хутко взявся до роботи, обвиваючи, обплітаючи та обв’язуючи своїми довгими стеблами, покритими широкими овальними листочками, весь довкіл. Навіть злого Будяка вкутав. А коли завершив, то розквітнув синіми хрестоподібними квітами, що великими очима дивилися в невидимий світ і передавали туди силу та пам’ять цього, слугуючи зв’язковими між живими та їхніми предками.
Пройшло трохи змін І знову Голос Землі потурбував старого Діда Горіха, аби попередити про ще один складний тест.
— Не лякайтеся, але такого ви ще не знали. Шукайте жінку-берегиню, матір життя. Її ознаки — плетиво та пухнастики.
Дід Горіх пошумів листям, поміркував й, так і не знайшовши відповіді на запитання хто то може бути, скликав раду.
Солома, Рогоза та Кора Дерев претендували називатися новим символом Чарівного Саду. Навіть посперечалися між собою. І та суперечка тривала б ще довго, якби не Чорна Ніч, яка почала різко опускатися на чорнозем.
Перелякалися дерева, кущі, квіти й трави! Тулилися одні до одних. Тремтіли і плакали росами.
І лише Верба спокійно стояла над водами і землею, розпустивши свої довгі коси та плела міцні кошики, вистеляючи сірими Котиками-пухнастиками, виловлюючи в них Чорну Ніч та заколисуючи її пісеньками.
* * *
— І що мені тепер самому робити? Теж податися до Фітотерапії? — шепотів сам до себе Будяк, а його вірна Квіточка згладжувала кольки, якими той розкидався наліво й направо.
— А чому би й ні? — запитала у нього Осінь і, накинувши на його плечі сіряк, повела за собою до Фітотерапі, підморгнувши до Квіточки, а та, від щастя, ще більше розквітла.
* * *
З приходом Осені знову прокинувся Голос Землі. Відчув, що пора продути свої надра. Дмухнув силою по підземних водах і розлив їх, досягнувши всіх коренів. І тільки Дід Горіх зрозумів, що то мало означати.
— Вітаю, мій давній друже! Сьогодні востаннє потривожу тебе, бо залишилося віднайти тільки два символи для захисту Чарівного Саду.
Шукайте синівсько-чоловічу силу і красу, святість, любов до отчого дому та батьківщини за такими ознаками — стійкий аромат і добрий зір. А тепер прощавай! Все у ваших гіллях!
— Зажди! Зажди, Голосе! А як же ще один символ? Ти ж сказав, що ще маємо віднайти двох?
— А останній символ ви самі відчуєте тоді, якщо всі попередні будуть віднайдені, — луною промовив Голос Землі і відбув до надер.
Стояв осінній день. Позолота листочків сяяла від ніжно жовтого до гарячо червоного і бордового. Все довкола палало красою. Палало-палало і зайнялося, не давши змоги Діду Горіху розповісти рослинам про його розмову з Голосом Землі. Загорілося тепле листя. Запалилося від останнього сонячного промінчика.
Жах і відчай охопив Сад. Металися в різні боки трави; розгойдувалися гіллям дерева; квіти, своїми пелюстками, намагалися загасити вогненні язики, що охоплювали все довкола. Їдкий дим почав заповнювати простір Саду.
І тут, невеличкий Чорнобривець, зібравши до себе всіх одноплемінників, таких же чорнобривців, видихнув, разом з ними, в повітря сильний міцно стійкий аромат, який не дозволив більше поширюватися диму.
Верба кошиками наловила води, Тополя гнучким гіллям порозганяла димову завісу, Дуб засипав згарища вогким листям і жолудями, Барвінок обвив поранені рослини, оберігаючи їхні життєві сили. Чорнобривці вкрапнули в очі кожного жителя Чарівного Саду по чудодійній крапельці еліксиру для збереження зору.
Довго і старанно заліковували листяні та душевні рани Чарівносадчани.
Вже й до холоду звикли і до ночі. Ні вітер їх більше не лякав, ні повені. Жили в спокої. Та чогось їм не вистачало. І ніхто не міг зрозуміти чого саме.
— Ото я забудько! Як же я міг так? — з докором до себе самого промовив Дід Горіх. — Ану думайте і кажіть, чого вам не вистачає в Чарівному Саду? — звернувся від до рослин.
Задумалися вони. Думали Зиму. Думали Весну. І Літо провели в роздумах. Вже й Осінь закінчиласі в прийшла нова Зима, а відповіді ніхто не знайшов.
— Я знаю чого не вистачає, — промовила Фітотерапія, яка якраз нагодилася на цю пору в супроводі поважного Пирія, авторитетного Будяка і величної Нетреби. — Ви надзвичайно мужні рослини! Пройшли дуже багато випробувань, витримавши їх з гідністю та честю. Відстояли чорнозем, відстояли Чарівний Сад, проливаючи свою чарівну кров. Тому вам не вистачає рослини, у якої би було чисте біле серце, огорнуте червоною оболонкою та заквітчане білими квітами свободи.
— Так ось ця рослина!!! — радісно вигукнув Гіркий Полин і вказав на молоденьку Калину, яка стояла обабіч і уважно слухала розмову старших, приклавши гілочки-руки до свого серденька.
На її голівці красувався вінок з білих квітів, одягнена вона була в густе зелене листя.
— То чи правда, що в тебе чисте біле серце огортуне червоною оболонкою? — запитав Дід Горіх і прискіпливо глянув на Калинку.
— Правда, Дідусю. Тепер Веснонька, тому в мене на серці білоцвітний віночок. Літечком, на його місці, народяться зелені плоди. Дозріють вони Восени, ставши яскраво червоними. А з першими приморозками можете ними ласувати.
Здоров'ячка додадуть і тілесного, і духовного, бо в кожній ягідці знайдете чисте біле серце.
Відтепер, на сторожі Чарівного Саду стоять Дуб, Тополя, Барвінок, Верба, Чорнобривці та Калина, які своєю силою бережуть рідний чорнозем!
Марія Дребіт (Голодрига)
13.10.2024 Португалія
малюнок авторки в ші
ID:
1024352
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 15.10.2024 15:42:51
© дата внесення змiн: 15.10.2024 15:42:51
автор: VIRUYU
Вкажіть причину вашої скарги
|