|
ГЛОГОРОЖЕЧКА*
(діалектне галицьке: дика рожа)
Провідний тиждень по Великодню в Україні віддавна поминали покійних родичів. Відвідували могили, приносили великодні їстивні дари, а також писанки, крашанки та вишиті рушники, аби з родом своїм "похристосуватися". У Світлий Понеділок та Вівторок, що по-народному називався "Радуниця", аж до Провідної Неділі не змовкали на гробках співи великодніх пісень та гаївок. У записах "Золотослова, Поетичного Космосу Древньої Русі" знаходимо: "на Раду́ницю весінню мертві і живі радіють"!
Мама моя, Лідія-Надія Вовк, народилася 8 травня. Цьогоріч виповнилося б їй 88, та вже 12-ий рік вона у Високому Небі. Щороку, у Провідний тиждень ми навідуємося до неї, аби заспівати їй веснянки, бо вона чудово співала і знала багато цікавих текстів. Ось один із них, вона співала його мені ще тоді, коли я була дитиною і вірила у казковий світ, наче у яву.
Хто автор цієї дитячої веснянки я так і не дізналася, але впевнена, що це хтось із галицько-карпатського оточення, бо в самій назві веснянки уже вчувається етностиль, наче у однойменній казці Юрія Федьковича...
Так я сповняю давній звичай Радуниці, поминаючи маму Лідію-Надію, чарівним текстом давньої співаної її голосом веснянки
Як тільки настане вечірня година
І місячним сяйвом займеться долина,
Тоді, мов з просоння, весь гай оживає,
Щось квітка шепоче, травичка зітхає.
А що це на травці за диво велике?
Які тут під вечір зібрались музи́ки?
Є хрущик вусатий - тверда жупанина
І коників жвавих ціліська родина.
А що один коник у дудочку грає,
Тоді його братчик у бубен вдаряє,
А хрущик так дує у довгую трубку,
Аж піт виступає на лисому чубку.
…Вийшов місяць із-за хмари,
Станув посеред зірок.
Всі квітки музи́ку вчули
І пішли собі в танок.
Напереді королиця в золотистому вінку,
Далі лицар остраже́нко взяв маруньку боязку;
І фіалка, і волошка – танцюристки дві зручні,
Гожі мачки і дзвіночки – красні стрійні легіні́.
Глогорожечка гляділа на веселощі квіток
І піднялася несміло, щоб собі піти в танок.
Та лиш ніжкою тупнула – крик підняли всі квітки:
«В тебе терня є! ми чули!
Геть собі від нас іди!»
І в куточку сумно стала глогорожечка сама
І від сліз її сіяла вколо неї вся трава.
Тоді мохнатих рож князенко
Її іздалека уздрів:
«Добри́день, - мовив він чемненько,
Не бійся, я є князь князів.
Ходи, буде́ш моя дружина,
Давно на тебе двір мій жде.
Мойого царства половину
Віддам за личко те сумне.
Ходи, в моєму дворі тихо,
Там вічна згода й мир у нас.
Забудеш всі наруги й лихо,
Не будеш плакати ні раз».
І він повів її в палати
І на престол свій посадив,
Сказав корону їй подати
І на весілля всіх спросив.
Рукою мами, Лідії-Надії Вовк,
8.35
6 березня 1994 року (підпис)
ID:
1012669
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 07.05.2024 08:11:06
© дата внесення змiн: 07.05.2024 08:16:04
автор: Сіроманка
Вкажіть причину вашої скарги
|
)))... 
