Чоловіки, що ходили поряд, лишали всякі дрібниці:
бритви, ножі, запальнички, запахи, навіть лиця
на рушниках - мовляв, бережи та тішся
може, плакати хоч навчишся.
Анна Малігон
Чоловіки, з яких я писала вірші, лишали самі дрібнички:
Затерті образи, схеми звичні, суничні жуйки і запальнички.
Томатні плями поміж рядками, скандал, гармидер, дещицю болю,
Старі шкарпетки, світлину мами, плачі і станси про псячу долю.
Чоловіки, з яких я чавила рими, самий непотріб тягли до хати:
Помпезні фрази неоковирні, задовгі речення кострубаті,
Важезний кошик нудних історій, зів'ялі квіти, серця із плюшу...
Ні ком, ні крапок, ні алегорій. Суцільні штампи вгрузають в душу.
Коли над лісом ширяють відьми (з вікна міського цього не видно),
Складаю тексти про те, як дітьми, ми в бабці крали смачне повидло,
Як на осонні дзизчала муха і кропива обпікала п'яти,
Як дід крутив неслухняні вуха, як завивав вітровій кудлатий.
Про танці племені мумба-юмба, про те, що хочу авто і шубку
І бути поряд із тим, кому б я... Творю, плекаю, а потім - в грубку.
О, скільки опусів! Слабші, ліпші. Мов візерунків на склі, без ліку.
Щоб народити пристойні вірші, потрібно музу - не чоловіка.
ID:
1008550
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Гумористичний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Пародії та наслідування
дата надходження: 16.03.2024 00:45:09
© дата внесення змiн: 16.03.2024 00:46:29
автор: Ірина Кулаковська
Вкажіть причину вашої скарги
|
Романтично і цікаво!
