Це безкінечно довга пісня
Проте як у добрі живе народ,
А влада стереже їх спокій,
Але на ділі тільки сміх,
Окутаний підкупністю і злобою,
Давно росте в жадобі гнів,
Все більше кров летить із горла,
Впаде і корчиться у змові,
Підкупна наволоч у злобі.
Ми проковтнули все що є,
Серця у глині запікали,
Ми стали більше ніж ніщо
Чужим словам так довіряли,
Але ж нам плюнули у очі,
Дивились як стікаєш кров'ю,
І все чекали на світанок,
А ми весь час тихенько спали,
Душею вірили в майбутнє,
І так усе, усе проспали,
Добились кривди і печалі,
Сувора ненависть спіткала,
Колола очі, надірвалась,
Коли в труну ховали совість,
Ти з нас ганебно насміхалась.
І ось ми тут дивися мати,
Земля палає і страждає,
А ми в окопі як щури,
Снаряд останній підіймаєм,
Ми вірим в завтра як ніколи,
Коли на груди осідають,
І знову мучать гіркі сльози,
Що нам немає відпочинку,
Душевні рани не зашити,
Але за правду пропадемо
У сірім степу назавжди.
