Калина тоді за вікном цвіла,
Від за́палу палкого горіли,
З плодами чекала відтак імла,
Такого ми кохання хотіли?
Ти душу мою в шматки роздирав,
Пила ж я кров, давалась мовчанню,
І пристрасть оцю фінал так спіткав,
Чи варто й починати спочатку.
Прокляття, нині рана відкрита,
Заживає ще й довго занадто,
Розплата кожен вечір томила,
Бо губили кохання старанно...
Розкішна калина знову цвіте,
І спогади турбують серде́нько,
Згадав, відчуваю, тільки проте,
Побачиться нам буде нелегко.
Ну, з останніх рядків випливає те, що побачитися буде ще можливо, це головне. Щасти!
Р.S. "Фіаско" я б все ж змінив на "неуспіх" чи щось таке, бо дуже очі палить.
liza Bird відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудова поезія кохання!
Поета кохання надихає..
Але на жаль душа страждає
Не завжди доля дає шанс у житті...
Слова проймають,викладені в вірші
І лише спогад інколи,як ліки.
Дякую!
liza Bird відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую п.Ніно за такий чуттєвий коментар. Натхнення вам і чудового настрою!