*****
Очі мої по небу блукають,
Мов ватага овечок по полю,
Наче вони у нім щось шукають,
Може, щастя, щасливую долю.
Погляд мій тоне в нім, наче в морі.
В ньому глибоко він потопає
Так, як тонуть в нім яснії зорі.
Тоне він і вже не виринає.
Думи мої пливуть на тих хмарах,
Що, немов кораблі, пропливають,
Хтось поодинці, інші ж у парах,
Ціле небо собою займають.
Їх вітерець на хмарах колише,
Наче мати маля, колихає.
Натхненная душа їх наче пише,
Пише, що знає, що відчуває,
Пише про щастя, пише про волю
Та приємні душі почування,
Як побороти злую недолю,
Щоб скінчилась її мить остання.
Розум, душа і серце орлине
Не бажають повік їй коритись.
Нехай лиш до порога їх прилине,
Вони з нею в бою будуть битись.
Розум палкими, мов у жарині,
Її буде думками палити,
Що нададуть шанс кожній людині
У своє життя їх утілити.
Серце й душа її почуттями
Осяйними враз будуть сліпити,
Будуть душити її до безтями,
Щоб ніколи уже їй не жити.
Євген Ковальчук, 19. 11. 2019
ID:
969156
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 24.12.2022 19:24:35
© дата внесення змiн: 24.12.2022 19:24:35
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|