Роздуми навскидку про твори поетів КП (продовження V)
Так буває: натрапиш на текст.
І аж знудить.
І в голові загуде.
Ну, моп твую ять,
ну, нахіба римувти так:
...зумій. -не смій.
наодинці,- сходинці?
А кінцівка рефренчику -то "вообще". Просто цитну:
"...Вони - це інший Всесвіт лиш.
Ви зустрілись випадково на одній сходинці?
То для старту. Кожен у свій бік."
Прямо малюнок кошмарно-злій нужді...
Соло-щебет по гравію...
Може, тут коріння страждань автореси полите дощем нещадної байдужості до слова... Прикуте кайданами непраці. Копання у дрібненьких емоціях? Особистих, невизрілих. Хожіння у степ із заплющеними очима...
Та, певно ж -ні. Дівчина для чогось, скоріше -для когось писала. Наголос правильний.
Хочеться втішити її. Нагадати -тільки маленькі поети й щасливі й нещасні від себе і через себе... Але ж тільки вони самі слухають свої пташині пісні, які не хоче знати людство ... і той, кому їх вигадано... може й втікти, геть назавжди...
Рятуймося!!!
