Летить земля, горять світила,
Ідуть в темніючу блакить.
Ніхто із нас не має сили
Їх погасити, чи спинить.
Бо все існує по закону
І по уставу всіх епох,
Гасають коні ескадроном,
Шикує строєм зграю вовк.
Але буває що без правил,
Без логік, формул і основ,
Все з ніг на голову поставить
І робить все не так любов.
Тоді висять у небі дині,
Між ними сонце, як ліхтар.
І лізу я, тобі єдиній,
Його тягати поміж хмар.
Припру на схід його старанно,
На захід потім почеплю,
Щоб ти побачила, Оксано,
Як міцно я тебе люблю.
Бо від великої любові
Аж уривається терпець,
І мчу до тебе, рву підкови,
Стаю міцний, як жеребець.
Хай сто гармат мене оглушать,
А від тебе не відступлю.
Ти так мені запала в душу,
Що я як танк тебе люблю.
За детонацію "Армати",
За трупи орків на броні,
Миліша ти, - не розказати,
Як ти сподобалась мені.
Я ради тебе можу море,
У став за штабом перелить,
У воду висипати зорі,
Не завагавшись ні на мить.
Зроблю щоб нам шуміли хвилі,
Об п'яти лащились обом,
І про кохання муркотіли
Великим лагідним котом.
Тоді в зірчасті води ставу
Звелить стрибнути нам любов,
Бо в неї правлять не устави,
А прибабах, що будь здоров!
І навіть я, хто в полі бою
Водив по правилах "Булат",
Башку гублю перед тобою,
Твій вірнопідданий солдат.
Прочитала ще вчора, але не було змоги прокоментувати. А так хотілося голосно промовити: Вірю! Вірю кожному слову!
Реалістично - про таку невловиму матерію, як кохання.
Льоня, вітаю тебе! Ти знову з нами! Але у мене чомусь не реагують значки, не можу додати сердечко і таке інше... О! зрушило! Любов, то страшна сила, особливо, коли як танк!
Зізнання мені здалося дещо езотерично-містичним, Леоніде... Ось тільки не втямлю я: у кого "устав"... від тої Оксани - Генерала чи сержанта? 
