Пиши, дзвони, не забувай.
Тримайся й за розлуку вибачай.
У сні мене ти зустрічай,
На вушко шепочи: "Тримай".
Прокинусь вранці. Знову я одна.
Порожній всесвіт, музика сумна.
Перед очима дивна пелена,
Не допоможе келих терпкого вина.
Без тебе я на чужині.
Тут довго тягнуться всі дні,
Душа страждає, серце у вогні.
Кохана, снишся кожну ніч мені.
Дістану фото - спогади про нас,
Їх не відніме невблаганний час.
Ще йде відлуння твоїх ніжних фраз.
Не хочу навіть грошей і прикрас.
Мила, у натовпі шукаю тво́ї очі.
Смак уст солодких згадую щоночі
І руки тво́ї лагідні дівочі.
Буває, голос чую твій співочий...
Мій рідний, твоя́ сила мене вражає.
І кохання твоє́ від землі відриває.
Кожне слово твоє́ мене окриляє,
А підтримка надійна завжди́ надихає...
Не зупинять нас відстань, незгоди і втома.
Буде́ ще під нами зім'ята солома.
Зустрінемось знову з тобою удома,
Бо наше кохання - проста аксіома.
(Вірш, написаний з подругою Галинкою Довганюк.
Він не доведений до ідеалу, як я намагаюсь зазвичай робити.
Та цього і не потрібно)
Дякую. Подруга наполегливо уникала слова "війна" при написанні. Та все одно розлука, про яку ми пишемо, - зараз справді актуальна тема. І близька багатьом. Щиро бажаю усім нам її витримати.