Тут під мостом ховається країна,
Тілами гідності засіяно весь шлях,
А там де місто, там пала руїна
І майорить наш незгасимий стяг.
Такі налякані навкруг дитячі очі,
А у дорослих ненависть в словах,
За ті останні вбивства серед ночі,
І за покинутий по всьому місту прах.
Вони прийшли сюди себе вбивати,
У наш святий і незнищенний край,
У них життя - то мов суцільні мати,
А в нас життя - вишнево-білий рай …
В усе живе, хто може ще стріляти?
Кому добро – то наче чорна ніч?
Як можна в себе стільки увібрати
Ненависті, безглуздя, протиріч ?!
У них немає сонця, вітру, неба,
У них немає щирості зізнань,
Лиш тільки б не ввібрати це у себе,
Добро у нас замайори, повстань …
Наші воюють з ніжності й любові,
До тих своїх і навіть до чужих,
І навіть в тій останній краплі крові,
І навіть в час, коли останній вдих …
прикро якби тридцять років кріпили Україну а не маринували російськорадянське орудою олігархів які той час мали всю повноту влади
слава мужнім захисникам рідної України
респект
