*****
Моя рідна мово,
Що з уст пишно ллється,
Українське слово,
Частіш серце б’ється,
Як тебе почую,
З грудей в світ все рветься,
Шукаючи тую
Дорогу, що в’ється
До тих, над ким лихо
Безжально сміється,
Тривога так тихо
У душу крадеться;
До тих, чия доля
Сумною здається,
А власная воля
У дугу лиш гнеться
І згасла надія,
Що все те минеться,
Що жодна вже мрія
Повік не всміхнеться.
Могутнєє слово,
Хай промінь торкнеться
Твій їх, веселково
І ніжно проллється
Відрадою в кожній
Клітині, що рветься
У миті всеможній.
Хай серце займеться
Багаттям любові,
Котра тим дається,
Хто є наготові
Завжди, як прийдеться,
Частиночку серця,
Звідкіль втіха ллється −
З святого озерця −
Тим, хто не здається,
Віддать доброзично.
Й душа набереться
Тим дивом до краю.
Все лихо ж минеться,
В даль піде безкраю
Навік блискавично.
Євген Ковальчук, 11. 04. 2015