Село захурделИло і без снігу-
То чиїсь гості стріли Рік Новий-
Салюти відгреміли в темних вікнах,
І знов Сірко спокійні бачить сни.
Все як завжди- парує ранок супом,
І кісточка впаде туди бува ,
По ґанку дід ґалошами постука
Й собаче серце з радості співа.
Так і живуть, удвох весни чекають,
Дід в хату - дрова, трохи, бо катма,
Сірко в старім кожусі пилом чхає,
Старі обоє, сиві як зима.
Тепла діждУться - буде веселіше,
Підбавиться роботи навесні-
В саду, де коси опустили вишні
Затихло кілька вуликів у сні.
Дід ходить, стука, прикладає вухо
- Сірку, ти чуєш , дихають, живі!
Сірко хвостом махає, діда слуха.
Сад цьогоріч в некошеній траві,
Все менше сил у бджоляра старого,
Лише ті вулики тримають за життя.
Й не медом цінні вже вони для нього-
Усе що мав пішло у забуття,
Племінники - давно в далекім краї,
Чи й згадують? У кожного своє.
Удвох з Сірком , і хлопотів хватає-
Між вуликами цілий рік снує.
Бджолині сім'ї - то ж йому як діти ,
Життя пройшло, бджолою відгуло.
Прикласти вухо, слухати й радіти-
Знов меду буде на усе село!
Бо в тім селі- що вуликів, що хаток,
А з кожним роком меншає і тих .
Й Сірку задача - лисів відганяти
Допоки гул бджолиний не затих.
Чудовий твір, Лесю! Життєва історія. на жаль...зникають села...Й зменшується населення в Україні...Чим день,тим важче виживати...
Та все ж надії не втрачаймо! надіймось на краще. Веселих Вам зимових свят!
Lesya Lesya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
