Все кишені трясуть нові злидні,
За спиною нічого немає,
То самі ми придумали сонце,
Що усіх обігріти зуміє.
Ти наважився ступити у пекло,
Тож тягни те ярмо аж до смерті,
Кожну душу стривожать ці крики,
Обірванцям нема куди бігти.
Але знову на ранок вставати,
Тяжко жити у гніву зо страхом,
Наче дивна й химерна істота,
Зустрічати світанок у пеклі.
Де розважливо клянуть свою мрію,
Ні дерев, ні рослини немає,
Лише попіл кружляє, кружляє,
Затуманивши очі кошмаром.
А гріхи як примара над тілом,
Одурити не в змозі ненависть
Над негодою вихваляється,
Злості хилиться, молиться.
