Проводжала мати сина на війноньку,
Обереги шиті вклала в хустино́ньку ,
Він до серця знає буде пригортати ,
В рідную сторонку тепло поглядати .
Проводжає слізно ,але гордість сильна,
Відпускати тяжко та потрібно сина,
Вірить повернеться він живим додому,
Захистить вкраїну стерши перепони.
Йде солдат із сумом ,дивиться довкола ,
В серці залишиться пам'ять тай до скону,
Може прийде знову до рідної хати ,
А можливо тільки в землю спочивати .
Може прийде в зиму свято зустрічати ,
І кохану знову ніжно обіймати ,
А можливо осінь листя по скидає ,
Й дівчина та ,що вдома більше не чекає.
Він дитя для мами і герой народу ,
Та дістала люба іншу насолоду ,
Не спитає зовсім в неба про солдата ,
Чи загинув досі, чи устане завтра .
Посидів на лавці й вирушив в дорогу ,
Обійняла мила тільки ненадовго ,
І душа ридає, бо чи правда тая,
Чи здійсняться мрії відповідь не знає...
Вже в бою сьогодні,автомат під пахом ,
Сни спокійні тільки змінені на страхи ,
Дощ повсюду ллється ,колір лиш червоний ,
Гинуть люди сильні ,кров вмива шеврони .
Ворог не стихає, розкида вогнями ,
Та солдати знову уперед з піснями ,
Не забудуть вчора, б'ються за майбутнє,
Бо герої світла ,воїни могутні .
ID:
918829
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.07.2021 18:18:59
© дата внесення змiн: 07.07.2021 13:34:23
автор: Вікторія Павлюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
