Я осінні літа
У життя у своє запросила.
Відбуяли жита –
Пісня юності від голосила.
Промайнуло життя,
Де неспокій у ранах тривоги,
Де рясні каяття
І колючі, мов терен, дороги.
В борозенках життя
Припорошені пилом утрати…
Я давно вже не та –
Відлетіли в світи мама й тато.
За плечима життя,
Що удари навчило тримати,
У полоні буття,
Жити вчилась, аби не зламатись.
Я осінні літа
У життя у своє запросила,
Аби ще політать,
Аби крила не зрадила сила.
За плечима звитяг
І невдач непрості силуети.
Я ж природи дитя.
Хтось назвав ненароком… поетом.
Зодягну я літам
Із вітрів – не золочену збрую.
Стану пам’ять питать,
Як і скільки служила добру я.
Набудую мостів,
Аби захід і схід поєднати.
Досить, Боже, хрестів,
Дай же рясту нам ще потоптати!
2.05.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
