Засвідчую: поки світ помишляє про третє,
я знаю,
далеко
на парсеках
йде
робота над спробою
автопортрета.
Художники в зорях!
«Темно. Темно. «Темно.
Темно. Темно.
Неможливо подовжити». Темно.
Неможливо
подовжити».
Зійдіть з розуму, художники.
Це я — входженням в інше,
прошу
пофантувати.
Я тягнутимусь з чорного
світлом туди,
як порубані
ванти!
Я прийду
молодий
для загальної
звірки.
Працюйте!
___________________
сонце
С о н ц е,
в проясненні світу
— не брали мене —
щезли диханнячком,
пропадуть дрібночерпії.
Хтось повинен хоч знати:
згоряю не я —
для скінченності
я невичерпний!
Сонце, ближчих нема!
збились світи,
як покрадене
витекло Слово!
Чорний-чорний політ,
але в часі — мене помилково.
Дотягнусь я,
іду світловими стовпами,
такий непомірний.
Сонце! це,
що такого несе —
це останній примірник!
Ігоре!
нащо бачив ти
як підміняються
люди,
і що я для них вічний підсудний!
Майбутнє,
я дав твої
невиникаючі креслення,
чуєш,
немає для мене життя.
Друге тисячоліття,
1981 р., м. Київ (З першої книги "Деміург", рік видання 1992)
