Так люблю ті ранки, що можна поспати,
не квапитись гори долати...Лишень,
в ті ранки люблю прокидатись о п'ятій,
щоб часу набрати ще більше на день.
Щоб світ малювати, або ж споглядати
дива, що створила вже інша рука.
І знаєш, буденність, що досить легка,
заслуга творців, що хотіли віддати.
Щось надто своє, що лилося за вінця,
що крила ростило між ребрами десь...
Хоч, мабуть, ті крила у добрих сердець,
бо світлом лягають на чистій сторінці.
Й нема тому краю... Початок десь був...
Творців надихали такі ж невгамовні;
цей світ за вікном надихав, безумовно -
хтось бачив в нім більше, хтось більше в нім чув...
Так люблю ті дні де безмежжя годин,
щоб встигнути кожне творіння спіймати,
утримати тут і хоч трішки віддати,
тому, хто чекає в задумі один...
