Чорний Ворон тужить на могилі
там тінь остання брата козака
вони у сутінках Холодного Яру
сікли разом запеклого ворога
Безголосий вітер їх водив ярами
дуби оживали над ними шатрами
вишневі , перлинні тумани
серця голубили рани
Разом шукали долі і буття
всі сили клали на вівтар життя
Та небо дало мало часу
на волю й боротьбу до забуття
Не втримав вітер , дуби не прихистили
не вберегла й матінка земля
Життю у сиру землю закортіло
свінцева доля душу спопеліла
І ворон брат над воїном кружля.