Жартує зимонька-зима
Сніжком і льодом з усіма:
Розбита в когось голова,
Того притрусить з рукава.
Хоч стогнуть іноді вітри,
Ми на катку разів по три
За день. Там граємо в хокей,
Зимі не кажемо: «О'кей!»
Аж поки сонячна весна,
Така жадана і ясна,
Розтопить льодяні мости,
І стане все навкруг цвісти.
А літа прийдуть красні дні –
Зачервоніють вогняні
В садках достиглі ягідки,
Ми їх смакуєм залюбки.
В обіймах сонячних вода.
І бруд, і втому всяк скида,
Хто поспішить на річку, став,
Пірнув, піску із дна дістав.
Осіння ж спуститься пора –
Її теж любить дітвора:
Це й груші, й яблука, й гриби,
Й коротші трохи дні доби.
Цей край не можна не любить!
15.10.2012
Ганна Верес (Демиденко).
,дякую за гарний вірш,прямо про мою маленьку батьківщину
