У перший іній вбралися літа…
Ледь крила притомилися в дорозі…
Не часто посміхались їм свята.
Життя скоріш скидалося на прозу,
Де все було: і райдуги удач,
Були і по зубах важкі удари.
Вони ж не народилися для дач,
Бо мали власні цілі і радари.
Вона топтала ряст, проклавши слід,
Терплячістю своєю дивувала.
І змінювався поступово світ…
Пливло життя, мов повінь розливалась…
І час гортав неспинно сторінки,
Не загубивши жодної деталі.
Шкільні пробігли підтюпцем роки…
Вже й випускний. І їхні дві медалі –
Його й її (були лише у них).
Переступили вишів два пороги.
Ніхто ні перед ким не завинив,
Тож поєднали долі без тривоги.
І почалась життєва круговерть
У безнадійних пошуках роботи,
І хоч енергії обоє мали вщерть,
Звикати мали до невдач-скорботи.
Минали так і ночі їхні, й дні…
Лиш загорівшись, гасли їх надії.
Звичайно, не були вони одні,
Та жити не хотілося без дії.
І ось в тунелі вогник загорівсь:
Про себе заявити у інеті.
Й запрошення з країни кораблів
З Австралії прийшло їм у конверті.
Півроку пролетіло, ніби мить,
У пошуках і віз, і документів.
Аж ось і океан уже шумить.
Контакти з рідними по скапу в інтернеті.
Тут перевірилась характерів їх сталь:
Нова земля, життя і мова, й люди.
Він за освітою тут ядерником став.
Вона ж – підголовною в фірмі буде.
Літа пройшли… Успішні, молоді…
На перший погляд, все у них в порядку.
Життя біжить в постійному труді.
Гірчить лише про Україну згадка:
Чому у найми віддає дітей?
Невже вона для них – не рідна мати?
В волоссі іній ранній в них цвіте.
Синок росте! Він теж це хоче знати!..
20.12.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
Тому що країною керують політикани, а не державні мужі.Болюче вражає, бо звучить актуально 
