Ніхто мене давно не виглядає,
З доріг далеких, як до хати йду.
Метелиця дорогу замітає,
Та я її і потемки знайду.
А в хаті холод і в душі тривога,
Куди поділись ті щасливі дні?
Лиш з образів недремні очі Бога
У саму душу дивляться мені.
Де я була? і що я там робила,
У тих світах чужинських, не моїх...
Свої літа найкращі розгубила,
Прости, мій Боже, цей невольний гріх.
Зніму з очей сльозинку, як прикрасу,
Хоч важко як, а я таки прийшла.
Спасибі, доле, що вділила часу
Мені прийти до рідного села.
Тепер немає вже куди спішити,
Внесу води з святого джерела.
Зігрію ніч і далі буду жити,
По справжньому... я вчора почала...
