Батьків з дітьми вигулюють санчата. В небеснім пір'ї простір ожива. Росте й росте, в руках дітей зачата, пузата й горда баба снігова! За нею з небуття зринає друга. Дві баби-стражі виструнчились в ніч. Малечу бавить ковзанка-яруга, несе, мов річка в білому човні. Вовтузиться весела веремія. Злились пташиний галас, пара, сміх. В грудневій млості справдилася мрія: з'єднались воєдино парк і сніг. Спішить старе й мале у білу казку, допоки не розтанула вона. На тлі білявих пагорбів цвітасто куйовдить тишу радість голосна. Вершки з дітей зняла зимова зваба. Рипить, муркоче, кличе, як торік. Вигулькує зі снігу третя баба: згортає в лантух парк і ліхтарі. © Сашко Обрій. 23.12.20
ID: 899170 ТИП: ПоезіяСТИЛЬОВІ ЖАНРИ: ЛіричнийВИД ТВОРУ: ВіршТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 25.12.2020 11:16:18 © дата внесення змiн: 02.01.2021 19:33:53 автор: Олександр Обрій
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie