Якось моя онука Віка у хвилину загадкового натхнення при мені склала коротенький, у кілька рядочків, текст, і тут же презентувала його, назвавши віршем. Я відверто похвалив її за цікавий, як для 9-річної дитини, зміст твору, і тільки не погодився стосовно форми, бо це був (з великою натяжкою, правда) не що інше, як вірш у прозі…
Пропоную його вашій увазі. Моє редагування стосувалося лише пунктуації.
ЖИТТЯ
Життя — це шанс Богом нам даний. Цей шанс бува лише один раз…
Життю вчити — це велика наука… Лише одну пораду дам тобі, друже: життєвий свій шлях обирати повинен ти сам. Бо як же, друже мій любий, будеш ти жити чужим життям?..
Тож живи, любий друже, житям своїм, і так,щоб ні про що й ніколи не жалкувати…
Ми з Вікою будемо дуже вдячні всім за ваші коментарі.