Чоловік іде від неї тихо,
Двері причинити не спішить.
Тільки протяг в спину скрушно диха,
І вікно безжалісно рипить.
Він іде, як тіні йдуть безликі,
Без цілунку. Ранок у крові.
Він іде, і падають великі
На моріжок краплі дощові
Так, мабуть, уходять одісеї
У далеке плавання своє.
Так раби руйнують колізеї,
І на сполох дзвін тривожно б'є.
Йде, неначе це найкращі ліки, -
Від знайомих, подруг, всіх жінок.
Так течуть в Карпатах бистрі ріки,
Злодій так прискорює свій крок.
Він не верне здалеку за вами
До Ітаки - стерлися сліди.
І хитають сумно головами
Пенелопи нашої доби.
