«Коли настане час ти в кіммерійській тьмі
Шукати марно будеш тінь мою…»
(Гійом Аполлінер)
У Кіммерії пітьма,
Яка шириться від молока
Чорної кобилиці,
Що надоїла сива жінка
Вдягнена в овече руно
І грубе полотно шерстяне.
Пітьма шириться від кожної краплі
Білої, наче імла на Степом,
Наче туман у леваді снів,
Наче борода жреця Праматері Світу.
У пітьмі розчиняються тіні –
Діти віковічної темряви,
Що в час згасання заграви
Шурхотіли ковилою разом з ящірками,
Давали притулок хвостатим мишам
Від синього ока зозулястого яструба,
А тепер в Кіммерії пітьма:
Час, коли навіть Місяць заснув,
Зник у своєму сховищі,
Коли навіть зорі згасли як свічки,
Вкрадені беззубою відьмою
І сховані у цупкий мішок для непотребу.
Тільки стукіт копит –
Коней, що ніколи не сплять,
Тільки крик сови –
Птаха мудрості,
Тільки шелест тростин
Мислячого очерету.
Чудовий твір, дуже сподобалося, Артуре. Не знаю, чи розповідав вам коли про те, як я на початку 1980-х років був у Трускавці у вчительському санаторії і мене тодішній Директор школи (десь занотовані П,І,Б,) возив на екскурсію по Карпатах на власних жигулях з сином і показав вперше свій Станіслав, тихе провінційне містечко, таке знамените по літуратурі.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Станіслав, насправді (на відміну від Борислава), не знаменитий в літературі, хоча я вперто намагався його прославити.... Карпати я дуже люблю, хоча я родом степовик - зі степів скіфських...
Дякую за такий цікавий відгук! 
Я родом з Таврійських степів на Запоріжжі то вони ж і скіфські...
