Серпневі ночі, притихлі трави,
Наповнені вже звуками й вогнями.
Півнеба пломеніє від заграв.
Півнеба - чорна галич над полями.
Та не змогли стулити щільно крил.
Зірки яскраві дивляться безсонно.
Оглянеш рідне селище з гори,
Зоріє друге небо неозоре.
То осява букетом блискавиць,
То знов занурить в непроглядний дьоготь,
І хочеш, чи не хочеш, а корись,
Лиш тут уміє пташка так затьохкать.
З дитинства я красу твою люблю
Моя простора, вільна батьківщино.
Коли в дорозі душу натомлю,
В твоїх ночах думками відпочину.
Вдома найкраще. Зворушливо.
