Сезон дощів та калабані,
врожай води і небо в них
дивилося мені під ноги.
Я ж поспішав собі кудись.
Й зустрілись погляди суворі
серед вологої імли.
У незворушних лицях
багато різного всього...
і пережитого такого,
що краще б виговоритись.
А парасоля пречудова,
моя подружка темноока,
струнка брюнетка, ше й колюча,
ревнуючи мене до нього,
щось тарабанила услід.
А може то було
її признання у любові -
такі невинні простодушні
слова, які наповнювали краплі,
неначе келихи вина...
Буденність мокрого рядна
ставала святом.
