Моя сестра була на Кіліманджаро
Їх було девять, піднялось лиш шість,
Та готувались всі та споряджались,
І в таборі найвищому зійшлись.
Хто марив красотою нових видів,
Кого тягнув спортивний інтерес,
Хто молодість свою хотів згадати,
А хто рутини подолати стрес.
Щоб встигнути дійти туди і звідти,
Виходили опівночі вони,
Доки ранкове сонце не зігріло
Ті кучугури снігу і льоди.
Гірська хвороба кожного долала,
Кого сильніше, той мету втрачав,
Спускатись вниз серденько закликало,
І розум схаменутися повчав.
Хто був сильніший і, зціпивши зуби,
Терпів та просувався крок за крок,
Уривки подихів тому на повні груди
Несли тяжкий та надгіркий урок.
Всіх втома дуже міцно обіймала,
І в скронях стукало: "Чи здатись? Чи вперед?"
І холод і вітри Кіліманджаро
Гостей стрічали кожен в свій черед.
І майже біля самого вершечка,
Там було все, щоб взять і повернуть,
Лиш ті, що прагнули душею нових звершень,
Пішли на пік, щоб там весь світ відчуть.
Моя сестра є сильна і завзята,
Вершину подолала залюбки,
Пишаюсь і радію я за неї,
Перед такими в'ються всі шляхи.
Не знаю я чи буду коли-небудь
У Африці випробувань шукать,
Ось тільки скрізь, куди лиш я не гляну,
Мільйон вершин, що можна подолать.
Як манять перспективи нас високі,
Та перемога лиш для того є,
Хто подолав себе у пунктах поворотніх,
Здолавши лінь і страх, здобув своє.