Максим Богданович, Вчора щастя тільки глянуло несміло
Вчора щастя тільки глянуло несміло, –
І розвіялися хмари темних дум.
Серце чуле завмирало і боліло,
Радість душу розривала, наче сум.
Все життя тепер, мов радісна завія.
Книгу розгорнув – не можу більш читать.
Як же сталося, – тебе так полюбив я?
Чи ж я знаю? Та й мені навіщо знать?
Максім Багдановіч
Ўчора шчасьце толькі глянула нясьмела
Ўчора шчасьце толькі глянула нясьмела, –
І разьвеяліся хмары змрочных дум.
Сэрца чулае і млела, і балела,
Радасьць душу мне шчаміла, быццам сум.
Ўсё жыцьцё цяпер, як лёгкая завея.
Кнігу разгарнуў – а не магу чытаць.
Як зрабілася, што пакахаў цябе я, –
Хіба знаю я? Ды і нашто мне знаць?
