Дивився як на лютому морозі
Безсило ціпеніли дерева прути.
Тоді і уявити був не в змозі
Що їм можливо й зацвісти.
Холодні душу сумніви ятрили,
Згасали в безнадії про нове,
Що ще колись природні сили
Відродять з мертвого живе.
Та час прийшов, тепла і дії,
Набрякли й лопнули бруньки
І свіжості листочки молодії
Враз сумнівів розвіяли думки.
Ось так мені би відродитись,
Заціпеніле викинуть з душі,
Знов закохатись і сказитись…
Щоб кращі сотворять вірші.
