Дивлюсь на плесо зачерлене сонцем,
Яке лиш тільки сходить з-за гори.
Тополя біля ставу охоронцем,
Стоїть на стражі сонної пори.
Раніше всіх вона його зустріла,
Коли ще схід лиш тільки паленів.
Та листям з вітром ще не шелестіла,
Бо той ще був в полоні своїх снів.
Він притомився налітавшись вдосталь,
У кожен завітавши закуток.
Облаштувавши на тополі постіль
Дрімав, на очі кладучи листок.
Тополя ніч простояла на чатах,
Боялась листям навіть ворухнуть,
А вітер сонце кинувся стрічати,
Йому все рівно де і з ким заснуть.
11. 03. 2020 р.
