***
Дай мені, Боже, за життя моє
просту твою премудрість зрозуміти -
що кожен має право на своє
світосприймання і уміння жити,
що є для всіх лише один суддя -
твоє всевидяче разюче око,
а за усе, що заслужила я,
занадто аж не будеш ти жорстоким.
Дай мені, Боже, тихо відійти.
У силі і спроможною до діла,
щоб від хвороб нестерпних не злягти
й жахатися свого старого тіла.
Процес старіння надто вже бридкий,
тож краще, щоб спочатку поховали,
а потім вже забули, навпаки –
було б найбільшим у житті провалом…
Наразі, як за все своє життя
таку прихильність я не заслужила,
прийми одне єдине каяття –
занадто в світі я була щаслива!
Але, мабуть, то невеликий гріх!
І через те, я маю ще бажання –
нехай лиш спів пташиний, наче сміх,
візьму з собою в подорож останню.
Ні, все не те, всього цього не треба!
Прошу, пробач мені мою слабину!
Нічого не бажаю я для себе,
окрім здоров’я й щастя свого сина.
***
Дай, Боже. Він милосердний. 
