Моя ілюзія у пічці догорає,
Ця бутафорія, цей біль, любов, журба,
Згорає той, кого насправді тут немає,
Кого придумала, на жаль, собі сама.
Фата-моргана - це лише омана зору,
І в ній не може бути справжніх почуттів,
Розчарування з елементами декору,
Яке прибилось до душевних берегів.
Насправді, поруч так реальності багато,
Тут стільки справжніх, не придуманих, близьких,
Яких реально можна міцно обійняти,
Ох, як багато біля мене тут таких...
Гори, ілюзія моя, зникай, благаю,
Вже досить ранити мене, достатньо, все!
Любов придуману в тобі ж і залишаю,
Хай вітер попіл твій по світу рознесе.
І догорів у серці той, кого немає,
Кого створила, наче скульптор, я сама,
Тепер збираюсь в ті краї, де вже світає,
Де все реальне, де придуманих нема...
***
І в Фейсбуці читала, і ще раз у Клубі перечитала. Браво! Розумничка!
