Коли б я була із тобою,
Нічого б не склалось, повір.
Холодною вмиюсь водою,
Із часом забуду свій біль.
Зустрілись з тобою ми раптом,
Ішли по дорозі кудись,
Знайомство здалось добрим знаком,
Ти все, думав, знаєш наскрізь.
Тебе відпускаю назавжди,
І дякую долі за те,
Що ти був легким і розважним,
Весь час вчив терпінню мене.
Ти був наче ангел спокійний,
Казав, час для змін є завжди.
Але забував, що не вічний,
Не будеш завжди молодим.
Під стрілами часу все гине,
Спішити потрібно нам всім
Творити кохання суцільне,
Любити життєвий свій дім.
Потрібно спішити для себе,
Для рідних і світлих сердець,
Для того, щоб вже після тебе
Залишилось щось на кінець.
Спішити, бо доля нещадна,
Завжди забирає когось.
І мить, що така безпорадна,
Минуле затягне ось-ось.
Без нас проминали століття,
Й майбутнє вже буде без нас.
Наш час - лиш життєве суцвіття-
Вдихай аромат кожний раз.
Торкайся долонею світла,
З промінням у піжмурки грай.
Як щоки цілує повітря
І сонце своє, відчувай.
Живи, щоб пишатись собою.
У море усмішок пірнай.
Не будемо разом з тобою.
Ти шлях мій не перетинай.
Мудрый и глубокий стих у Вас,Танюшка!)))
Спасибо Вам!)) После такого стихотворения наступает какае-то лёгкость на душе,даже не знаю почему?..)) Наверное передаётся Ваша приятность через стих?)